Портал в режимі тестування та наповнення
Кіно, яке перемагає зло. Дні українського кіно в Стамбулі
Опубліковано 07 грудня 2019 року о 09:59

Дні українського кіно в Стамбулі проводилися вперше і, як годиться, організатори продумали все до дрібниць і все ж хвилювалися – чи прийдуть глядачі, чи потрібне кіно про життя сучасної України, серйозне кіно, турецькому глядачеві. Виявилося, ще як потрібно.

{video}https://www.youtube.com/watch?v=Aj74dXLZsv4&t=13s{/video}

З 28 листопада по 1 грудня у Стамбулі пройшли Дні українського кіно. Минув тиждень і, здавалось би, подія відбулася й все потрібне – вже відписане. Але насправді – Дні кіно і кожен фільм, продемонстрований в Стамбулі, продовжують «жити» у нашому спілкуванні, соцмережах, у серцях і думках. Цей післясмак глибоких емоцій, які викликали творіння сучасних митців українського кінематографа, лишиться із нами надовго. Так само, як і усвідомлення потреби дивитися сучасне українське кіно, перебуваючи за тисячі кілометрів від Батьківщини.

ДЕБЮТ ОРГАНІЗАТОРІВ ТА АРХІВНІ ШЕДЕВРИ

Дні українського кіно в Стамбулі проводилися вперше і, як годиться, організатори продумали все до дрібниць і все ж хвилювалися – чи прийдуть глядачі, чи потрібне кіно про життя сучасної України, серйозне кіно, турецькому глядачеві. Виявилося, ще як потрібно. На всіх сеансах зала була повна чи майже повна, на кількох – місць для всіх бажаючих не вистачило. Бо насправді те, що непокоїть українців, те, що ми відкриваємо для себе й у собі, так само не чуже й зрозуміле нашим сусідам через Чорне море.

Відкрила кінофестиваль картина «Тамілла» – трагічна історія молодої дівчини, яку рідний батько продав двічі, з якою обійшлися як із товаром, звинуватили у вбивстві своєї дитини та засудили до каторги. Про згублену жіночу долю розповів глядачеві наприкінці 20-х років минулого століття метр турецького кінематографа Мухсін Ертугруль. Такий собі вояж у минуле. Здавалось би, німе чорно-біле кіно, букви на екрані, без жодних спецефектів, з дещо наївною гіперболізацією головних героїв, навряд чи зацікавить вибагливого сучасного глядача. Але зацікавило, привабило, а сам фільм, віднайдений в українських архівах на прохання Музею кіно в Стамбулі та Центру вивчення турецького кінематографа та театру, стане предметом дослідження турецьких істориків та експертів.

СЕРЙОЗНЕ КІНО У ДУШЕВНІЙ КОМПАНІЇ

Місце проведення заходу – ідеальне, Мистецький центр стамбульського району Бейоглу, кінотеатр Grand Pera Cinemo на проспекті Незалежності в самому центрі величного міста. Публіка також відповідна: дипломати, українська та кримськотатарська громади, представники місцевої влади та експертних кіл, турецькі глядачі, викладачі та студенти кафедри україністики Стамбульського університету. І нині, коли у соцмережах пишуть про їжу та напої, хрумкотіння та зухвалі коментарі під час деяких переглядів кінокартини про Голодомор «Ціна правди» в Україні, погоджуся, що і сам фільм, і оточення під час перегляду – дуже важливі. На показах у Стамбулі зал спільно проживав те, що відбувалося на екрані, створюючи спільне емоційне поле.

Приємним відкриттям для глядачів стали короткометражні фільми проекту «Дивись українське»: «Анна», «На своїй землі», «Домовина», «Серцеїдка», «Клоун». Продюсер проекту «Дивись українське – твори своє майбутнє!» та автор концепції Андрій Різоль розповів, що трихвилинний формат – це справжній виклик для режисера, який має за такий короткий час розказати окрему історію, порушити тему соціального характеру, достукатися до глядача та залишити простір для роздумів. Але тим не менше, серед творців короткометражного кіно в рамках цього проекту багато дебютантів, – головне захистити перед журі свою ідею, необхідність реалізації режисерського задуму, а вік значення не має. Основна ідея проекту – продемонструвати, що кожен із нас може впливати на зміни, формувати майбутнє, перетворитися з пасивної більшості на активну складову суспільства.

ВАЖКА «АРТИЛЕРІЯ»: «КІБОРГИ» ТА «ЧУЖА МОЛИТВА» АХТЕМА СЕІТАБЛАЄВА

Другій і третій день стали повним «перезавантаженням» та, як зізналася одна з глядачок, «емоційним катком, що вбив все буденне і неважливе». «Кіборги», «Чужа молитва» режисера Ахтема Сеітаблаєва та допрем'єрний показ «Толоки» режисера та сценариста Михайла Іллєнка.

Після перегляду «Кіборгів» у залі, поки йшли титри, довго стояла тиша, а вже поза залом заплакані та зворушені глядачі підходили й дякували режисерові за його творіння. З відгуків, багато кому запам’ятався діалог між українським воїном-командиром та українцем із ДНР про «фашизм» і «братські народи», про «висновки з історії» попередніх військових конфліктів, розв’язаних РФ, про спільне в минулому та дуже відмінне в сьогоденні; хтось перейнявся історіями героїв, когось вразили декорації та реалістичність зйомок.

Так само емоційно було сприйнято наступного дня кінокартину «Чужа молитва» – зворушливу реальну історію представниці кримськотатарського народу Саїде Аріфової, яка в часи Другої світової війни, ризикуючи життям, в окупованому Бахчисараї врятувала життя 88 єврейським дітям. А після приходу радянської влади, у дні депортації  кримськотатарського народу у травні 1944 року, врятувала цих сиріт знову – довела їхнє єврейське походження. Як зворушливо зазначив Ахтем Сеітаблаєв, молитва, яка йде до Всевишнього задля порятунку дітей, сказана будь-якою мовою, представником будь-якої релігійної конфесії, чужою не буває. Після перегляду режисер зізнався, що досі має надію віднайти когось із врятованих дітей чи їхніх нащадків, сподівається, що демонстрації фільму в інших країнах, ї обов’язково цьому допоможуть.

«ТОЛОКА» МИХАЙЛА ІЛЛЄНКА – НЕ КІНО, А ЯВИЩЕ

«Ви уточніть у Михайла Герасимовича, чи згодиться він на інтерв’ю, бо він дуже скромна людина», – підказували мені за лаштунками. Було помітно, що сивочолий митець хвилюється перед показом, підбирає слова під час виступу та підкреслює, що головне – це командна робота, синергія колективу, без яких хорошого кіно не створити.

«Толока» – це дуже давній проект, ще в 1967 році ідея була запропонована братом Михайла Іллєнка – відомим режисером та легендарним оператором фільму «Тіні забутих предків», а реалізація його почалася вже в наші часи, але затягнулася на довгі шість років.

«Це не кіно, це явище в українському кінематографі», – поділився враженнями Андрій Різоль. Після перегляду, радо підтверджую ці слова й переконана, що цей фільм колись увійде до шкільної програми, адже його має подивитися кожен українець.

Події кінокартини охоплюють понад 400 років та 12 важливих фрагментів історії України, які на екрані за змістом плавно переходять з одного в інший, доводячи, що всі трагедії, всі пережиті Україною найстрашніші періоди життя вели до єднання у протистоянні ворогу, до відродження, оновлення, до толоки – відновлення спільного дому та розбудови держави.

Дуже зворушливим моментом була розповідь Михайла Іллєнка про показ фільму на сході України. Наші воїни та мешканці прифронтових районів, за наполяганням режисера, стали першими глядачами кінокартини. Планували 12 показів, вийшло 26. Дивилися фільм під зорями й в напівзруйнованих будівлях, навіть під мостом, – усюди, де боронять землю українські воїни, усюди де є українці, яким цікаве таке кіно.

ЗА ЛАШТУНКАМИ – ПРО СЕРЙОЗНІ РЕЧІ

Проведення Днів українського кіно в Стамбулі збіглося у часі з ініціативами, озвученими в Києві міністром культури, молоді та спорту щодо комплексної зміни напрямів розвитку в українському кінематографі, зміщення окремих акцентів, запровадження нових норм фінансового контролю тощо. Українські кінематографісти коментувати ці ініціативи не поспішали, воліли більше дізнатися, що саме мається на увазі під озвученими намірами. Єдине на чому сходяться – дуже небезпечно у ставленні до українського кінематографа, який тільки почав спинатися на ноги, завоювати увагу глядача на світових майданчиках, почав одужувати після 15-20-річного «паралічу», штучно уповільнити чи взагалі зупинити його розвиток. Вони не бояться перевірок, так само як і впевнені у своїй єдності, бояться лиш того, що прогрес і здобутки, досягнуті за останні 5-6 років, будуть змарновані, а подальший поступ – припинений. 

Між показами також розповіли про те, що за час перебування в Стамбулі українська делегація кінематографістів мала зустріч із турецькими колегами. З гордістю зізналися, що здивували представників Асоціації продюсерів та Асоціації правовласників Туреччини технічними можливостями та домовилися розвивати співпрацю, в рамках якої турецькі кінематографісти зніматимуть своє кіно на території України.

З НАДІЄЮ НА ПРОДОВЖЕННЯ

В останній вечір Днів українського кіно в Стамбулі глядачам вдалося трохи розвіятися та переглянути сімейне кіно – пригодницький фільм «Фокстер і Макс» режисера Анатолія Матешка. Останнім кінопоказом програми став фільм геніального Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Роки минають, а закладені у цю всесвітньовідому картину меседжі – досі актуальні, як і півстоліття тому. Таке кіно безсмертне, лиш набирає нових змістів з роками, хіба дивимося ми його з «поправкою», бо знаємо – що і як склалося далі в реальному житті. Так само колись наші нащадки дивитимуться «Кіборгів» та «Толоку», знаючи, що буде далі, але ніяк тим не применшуючи цінність та вагу справжнього кіно.

Автор: Ольга Будник, Стамбул–Анкара

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2832499-kino-ake-peremagae-zlo.html?fbclid=IwAR1pdFzZNIfDixVRZQfheyCbrY7YG-nUlrq6Xc4PpHyEBswBt1v196ViK7E

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux